Школа виживання: про що мовчать молоді вчителі і чого чекають найбільше

Молоде покоління вчителів, яке зараз приходить викладати в школи, зустрічається із колективами, де люди працюють вже понад 30 років. Навчання навіть десятиліття тому було інакшим, діти стали іншими, як змінилися і уявлення нових вчителів про навчальний процес. У цьому переконана вчителька української мови та літератури Анастасія Сайко, яка нещодавно отримала ступінь бакалавра, але вже встигла попрацювати у двох школах і навіть садочку.

Настя розповіла сайту Pro Гроші, що означає бути сучасним молодим вчителем, як йому знайти роботу, вжитися в колективі, подружитися з дітьми і скільки він зможе заробляти.

Історія ведеться від першої особи.

Як молодому педагогу влаштуватись на роботу

Мені 21 рік і я викладаю українську мову і літературу в 5-9 класах. У першу школу я влаштувалась так: просто на сайті університету знайшла оголошення, куди вони кидають вакансії. Там був заголовочок "Бориспільщина шукає молодих вчителів". Я подзвонила, без проблем мене взяли. Але я знайшла роботу дуже легко, бо там був брак вчителя. Але зазвичай знайти роботу молодому вчителю, особливо після університету, тим паче без магістратури, непросто. Зараз переважна кількість вчителів української мови – похилого віку, які, звичайно, займають дуже багато робочих місць і, відповідно, молодим педагогам складнувато.

Але є директори, йдуть назустріч, як сталося зі мною.

Спочатку я працювала в селі, тепер у місті, і різниця величезна. У сільській школі, по-перше, не так багато вчителів. Я працювала у відносно великому закладі, але все одно вчителів, класів не так багато. А от у місті у нас 105 чи 107 педагогів, близько 1 000 учнів. Тому загалом спочатку було складно. У селі тебе всі швидко вивчили, прийняли дуже гарно, а в міську школу ти прийшов як мурашечка в якийсь величезний світ, яка нікому не потрібна.

Наприклад, на теперішній роботі на педраді нас, молодих педагогів, представили, і після цієї наради до мене ніхто не підійшов. І я стою як билина в полі, не знаю, що мені робити і куди подітись. Мені поталанило, що до мене прийшла молода вчителька з моєї кафедри української мови, яка просто взяла за руку і сказала "Я Настя, теж викладаю українську, пішли, я тобі все покажу". Але якщо взяти загалом, то зі своєї кафедри я майже не пересікаюсь ні з ким. Колектив величезний, ти тут нікому не дуже потрібний.

Пенсіонери і конфлікти в колективі

Я не конфліктна людина, та і особливо мене ніхто зі старших не повчав. Коли працювала в сільській школі, то почалась пандемія, і ми перейшли на дистанційку, але мені було нескладно проводити онлайн-уроки, все організовувати. І чесно скажу, що тоді в селі було все більш організовано, ніж зараз у місті. Одна вчителька, вже пенсіонерка, вийшла на роботу, бо не було кому працювати. І вона сама до мене постійно приходила, щоб я їй допомагала. Але от коли я перейшла на інше місце, то пенсіонери на мене почали дивитись скоса.

Як це так, я така молода, мене ніхто не знає, а мені дали багато годин! Тому що тема поділу годин – найболючіша для вчителів. І мені як молодому вчителю попри відсутність стажу дали їх достатньо, щоб у мене хоч якась зарплата була людська.

Одна конфліктна ситуація була за місце в учительській. У всіх є своє місце. Але мені не сказали, що приходь, ось можеш займати стіл. Тому я сіла за столик в учительську, який раніше належав іншій людині, яка звільнилась. Я не брала ніяких речей, свідків було багато. Наступного дня заходжу, сідаю, відкриваю шухлядку, а там книжки. Думаю, ну, мабуть, тієї вчительки. Тут залітає інша вчителька, починає кричати, що хто я така, щоб брати її речі. Я уточнила, чи дійсно це моє місце, завуч все пояснила. Далі ця людина каже, що я пожалілась адміністрації. Врешті вчителька ця каже, що у неї на кафедрі вже є місце, тому я можу сідати. Тобто, у неї і там є, і тут їй треба.

Насправді у вчителів похилого віку є така проблема, що вони в очі такі привітні, такі позитивні і хороші, а насправді вони тебе ненавидять. Мені всі кажуть, ні, ти перебільшуєш, такого немає. Але так є. Хіба я не помічаю на собі погляди? Так само вони постійно мене ігнорують, максимально не контактують.

Що "вбиває" вчителів і як не стати Бабою-Ягою

Я не люблю строгої дисципліни на уроці, коли діти можуть говорити лише з дозволу вчителя. Навпаки, люблю командну роботу, коли діти висловлюються.

Не знаю, як інші вчителі, але я на уроках намагаюся з дітьми створити товариські стосунки. Не хочу бути для них Бабою-Ягою, яку вони ненавидітимуть, і хочу, щоб вони любили українську мову. Наприклад, у 5-х класах, які тільки перейшли з початкової школи, я намагаюсь придумувати цікаві ігри. Або ж використовую систему бонусів. Хто активно працює впродовж тижня, той отримує купюру – "нушик", за яку він може купити в мене бонус: звільнення від домашньої роботи, додатковий бал, дозвіл не виходити до дошки, але тільки один раз. З 9-м класом звичайно не будеш гратися, я сприймаю їх як серйозних людей.

На своїх уроках я намагаюсь чути дітей. І робити те, що їм також подобається. Бо якщо порівняти зі мною, то у мене трусилися руки на уроках української до 10 класу.

Раніше, коли вчителька обирала, хто вийде до дошки, у мене серце вилітало через те, що я боялась. Мені було настільки страшно, що це просто жах. А зараз, ну по-перше і діти змінились, вони не бояться вчителів, вони дуже відкриті. А по-друге, вчителі стали толерантнішими. Раніше я боялась висловлювати свою думку, бо якщо ти скажеш не так, як написано у вчительки в книжці, то це погана оцінка. Зараз я розумію, що всі ми люди. Хто може забув зошит, зробити домашню. Звісно, якщо це не систематично, то я все пробачу, дитина ж може принести все це на наступний урок. Для мене важливо, щоб діти вчилися життю, вчилися вирішувати проблеми і комунікувати. І в цих дітей все виходить.

Але в сучасних дітях найбільше дратує неуважність. Я можу загадати їм домашнє завдання, усно сказати, записати на дошці, а потім о 21:00 вони писатимуть, а що загадували додому. То в мене вже око сіпається тоді. Буває, коли забивають на твої уроки, і це теж не прикольно. Бачу, що дитина раз не виконала домашнє завдання, другий. Я не ставлю одиниці, а хочу дізнатись в чому проблема. А коли на твою толерантність відповідають "ну я не захотів"... Тобі наче плюють в душу.

Якось надсилала зразок підпису зошитів у Viber, вони могли з батьками їх підписати. І половина класу принесла неправильно підписані зошити... Ця неуважність мене вбиває.

А щодо батьків, то вони часом дуже гіперактивні, і часто вчителя ставлять на друге місце. Звісно, вчителі є різні, і батьки теж, Але деякі думають, що вчитель чи класний керівник, це мама. Але так не є. За оцінки хабарі не носять зараз. Інколи підходять класні керівники і просять, а чи можна більшу оціночку комусь, але без хабаря.

Скільки вчителі заробляють і чого вони хочуть

Зараз війна, і великі відсотки йдуть на військовий збір. Це було в принципі з 2014 року. Тому впродовж багатьох років із зарплат вираховують великі суми. Я не можу сказати, що дуже задоволена своєю зарплатою. Але у мене зараз багато годин, тому я отримую більш-менш нормальну заробітну плату, як на мене. Скажімо, близько 10 тис. грн. Але ці 10 тис. грн, чесно кажучи, не вартують того, що я роблю.

Це постійний зв'язок 24/7 з учнями, перевірки робіт, псування здоров'я, бо зір у мене і так поганий, з дистанційками – ще гірший. Багато батьків вважають, що у вчителя велика зарплата, тому що вони десь в інтернеті прочитали, і думають, що всі вчителі гребуть мільйони. Ні. Моя колега, в якої просто ставка, не має навіть 10 тис. грн. А в неї ще й класне керівництво. За нього зараз взагалі в багатьох школах познімали доплати, тобто це волонтерство.

Класні керівники роблять стільки роботи, що просто жах. Це від заповнення журналу на мільйон сторінок, до такої купи документації, постійного психологічного тиску. За класне керівництво треба окремо зарплату.

Молодим вчителям взагалі погано, бо немає стажу – нема доплат. Якщо дають премію, то в тебе премія буде менша. І на деяких окупованих територіях вчителі можуть працювати дистанційно, але взагалі не отримувати платні.

А щодо моїх бажань... По-перше, я хочу, щоб закінчилася війна. По-друге, коли вона закінчиться, перше, що я зроблю, – кудись поїду на відпочинок. Куди-небудь. На канікулах вчителі теж працюють, тому просто хочеться морального розвантаження. Це те, чого прагнеш в кінці робочого дня. Але цього ніколи немає.

Pro Гроші в Telegram Pro Гроші в Google News